Читать книгу "Капкан на демона - Анна Владимирская"

— Мольфар — это колдун? — Лученко вспомнила, что где-то ей попадалось это слово, но точного значения его она не знала.

— Мольфар — то є примівник, знахар, чарівник.[5]

— Вы — мольфар! Если я правильно понимаю. — Вера улыбнулась хозяину.

— Так. Я — мольфар. Я віддаю всі свої сили служінню людям. Уся енергія, яку віддаю людям, повертається до мене з Космосу. Мольфар має бути глибоко духовною особистістю, бо він звертається до Бога та небесних сил з проханнями про допомогу. Якщо мольфар чинить неправедно і порушує закони Природи, він може бути позбавлений магічних можливостей.[6]

— А что означает слово «мольфар»? — спросил любознательный Андрей.

— Це слово походить від стародавнього терміну «мольфа», тобто річ, на яку накладались чари. Основна сила мольфара — у його словах та співах. Мольфар здатний творити як добро, так і зло. Кожному мольфару притаманний свій неповторний, так би мовити, стиль роботи. Деякі з них народжуються з магічними знаннями, які передаються з покоління в покоління однієї родини, тобто є спадковими мольфарами. Інших вчать. Одні опановують чорну магію, iншi — білу.[7]

— Вы владеете белой, — сказала Вера.

— Так, — с чувством собственного достоинства сообщил Провид.

— В чем проявляется ваша магия? — поинтересовался Андрей, которому было очень интересно сидеть за одним столом рядом с двумя волшебниками. Только его любимая женщина делала чудеса прямо у него на глазах, а этот гуцул пока лишь утверждал, что может… А на самом деле?

— Я володар слова. Моє слово сильніше за кулю: куля може в ціль не влучити, а моє слово завжди влучає.[8]

— Тогда скажите ваше слово нам, — предложил Двинятин.

— Віра теж є мольфаркою. Навіщо їй мої слова? Вона сама може промовляти. У неї свої примовки, чари. Вона людей лікує, бо до всього є лікаркою.[9]

Двинятин получил свое доказательство. А Вера почти не удивилась, потому что с того момента, как она в сумеречном свете карпатского вечера увидела мольфара, меж ними словно протянулась какая-то цветная ниточка.

— У мене була колись журналістка. Вона питала, як я вважаю: душа живе один раз чи перевтілюється?[10]

— Что же вы ей ответили?

— Я вам скажу за свою душу. Минулого разу моя душа втілювалася в Нормандії, на півночі Франції. Це була жінка, яка працювала в маленькій крамниці солодощів. А ще вона була коханкою видатного художника. І він писав з неї картини. Із цієї жінки душа вийшла і ввійшла в мене, тому я маю багато жіночих рис характеру. Я люблю солодощі, каву, дуже іронічно і тонко сприймаю людей і природу. І це не пусті слова — я можу сказати, що ви думаєте, і навіть те про вас, що ви б не сказали й рідній мамі. Але я намагаюсь так не робити, бо не хочу лякати людей.[11]

— Скажите, пане Провид, знаете ли вы способы для обострения или улучшения своего провиденья? Можете их назвать?

— Для кожного мольфара це свої. Для мене це трава-плакун, зібрана на Івана Купала і викопана без ножа і заступа, вона відганяє від оселі нечисту силу, допомагає зняти закляття зі скарбу. Нечуй-вітер — трава, що приносить щастя рибалкам і успіх тим, хто переправляється через ріки. Але знайти цю траву можуть лише сліпі у ніч із 31 грудня на 1 січня. Але вам цього не треба. Ось, візьміть…[12]— И он протянул Вере чистый узелок из холста, в котором шуршала трава.

— Что это за травка?

— Вважається, що червону руту, барвінок і любисток садять молодиці, щоб бути завжди коханими і бажаними, щоб була міцною родина. Півники оберігають від нечистої сили, бо півень (від якого походить назва квітки) завжди виступає рятівником — від його співу зникає всяка нечисть. Там те, що вам треба… А хочте, я на минуле і майбутнє можу сказати?[13]

— Отчего же! Нам было бы очень интересно! И мы совсем не боимся. — Двинятин был в кураже, и ему очень хотелось испытать молодого мольфара.