Читать книгу "Після дощу - К’яра Меццалама"

у випадку такої катастрофи. Їм довелося вирішувати самим, за небезпечних і важких умов, у стані цілковитого шоку. Їх практично знищило. Японців! Ви собі уявляєте таке? Один із найуміліших та технічно найрозвиненіших народів світу! Уявіть собі, що станеться, коли таке трапиться у Франції або у Східній Європі! Навіть думати не хочеться! Правда в тому, що ми створили такі засоби, яким самі не здатні дати ради і які приведуть нас до самознищення. Амінь! На жаль, літня спека і тепер оця страшенна злива стерли з лиця землі рештки того, що колись було нашим прекрасним розарієм. Я раджу вам повернутися між квітнем і травнем, під час першого цвітіння, адже це один із найдавніших розаріїв у всій Італії, де ростуть такі сорти, яких більше ніде не залишилося. Щороку нам вручають міжнародну премію за нові гібридні сорти, сюди приїжджають найвідоміші експерти з цілого світу. Мене втішає хіба що той факт, що допоки існуватимуть гібридники-селекціонери та спеціалісти з вирощування троянд, у людства, можливо, ще залишатиметься шанс на виживання.

— Мені подобаються троянди, — сказав Джованні.

— Ти молодець, — похвалила настоятелька, провівши рукою по його голові, — нам слід навчитися щодня захоп­люватись дивами природи. Ми повинні споглядати довкілля інакше. Ми, дорослі, вже давно осліпли, а от ви...

— А як можна споглядати довкілля інакше? — запитала Сюзанна.

— Це — правильне запитання, а з правильних запитань якраз і починається дорога до науки. Насамперед слід бути допитливим, брати до уваги й вивчати те, що на перший погляд здається не вартим уваги. Треба намагатися уявляти речі інакше, перевести потяг на іншу колію, як сказала б Урсула К. Ле Ґуін. Так і є, тобі треба почитати її книжки, я впевнена, що вони тобі дуже сподобаються. Ось цим ми й намагаємося тут займатись. Тобто ми тут — під особливим наглядом, викликаємо підозри.

— Зі мною теж таке трапляється, — пробурмотіла Сюзанна, — у школі. А ще моя мама, мої подруги на вечірках гадають, що ми тільки всім заважаємо, морочимо їм голову, мелемо дурниці. Отоді я починаю нервуватися і хочу набити всім пики.

— Погані справи, я розумію. Однак доведеться тобі навчитися стримувати свої емоції, особливо ще й тому, що ти — дівчинка. У хлопців є право гніватись, а нас негайно записують до числа тих, хто помиляється.

***

«Звісно, — подумав Гектор, — спільнота такого типу може бути винятково феміністичною». Однак не міг не визнати, що абатиса таки має рацію. Коли Сюзанна намагалася відлупцювати тих двох хлопчаків, Гектор пишався нею, схвалював її сміливість, але попередив доньку, що хлопці почали б вважати її небезпечною, а коли чоловіки відчувають страх, вони здатні на найганебніші вчинки. Що може бути більш хибним, аніж дорікати власній дочці за її мужність, за її ідеалізм?

***

Мати-настоятелька вийняла з-під свити книжечку в жовтій обкладинці і простягнула її Сюзанні.

— Не турбуйся, ніякий це не молитовник. Це початок великої мовчазної революції. Ми зобов’язані культивувати надію на те, що ситуація може кардинально і ґрунтовно змінитися. До того ж виникає нагальна потреба у серйозній аргументації в дискусії проти твоїх наклепників.

Настоятелька показала їм сад-ліс, де фруктові дерева росли в симбіозі з іншими деревами, кущами, в’юнкими рослинами, травами та грибами.

— Ось у чому секрет наших фруктів, — промовила вона з гордістю, — рослини й дерева захищають одне одного, краще переносять спеку і тропічну зливу, як оце тепер. Я ось дам вам спробувати желе з диких суниць — справжня смакота і покращує настрій. Цьогорічне має вже бути якраз готовим. Вибачте, але від цієї вологості у мене геть розболілися кістки й суглоби, треба негайно йти на сухе, — завершила розповідь вона.

Потім підійшла до Джованні й мовила:

— Як я тобі вже казала, я до нестями люблю балет. Ти не хочеш нам показати, що вмієш?

Джованні зашарівся аж до кінчиків вух, потім зиркнув на Гектора й кивнув головою.

— Але спершу, — сказав хлопчина, — спершу мені треба підготуватися.

— Звичайно, — відповіла мати-настоятелька, — вже пора обідати, зараз скуштуєте найсмачнішу у вашому житті веганську кухню. Вибачте, що доведеться їсти на самоті у великій їдальні, ніяких інших гостей сьогодні ще не прибуло. Я тут слухала новини: Папу гелікоптером евакуювали з міста. Можливо, цього разу покропить святою водою трішки й Ватикан, очистить, йому не завадить. Наш проект космічного човна ще не готовий... — старенька захихотіла. — Чому ви так на мене дивитеся? Справді повірили? Я пожартувала, ніякого космічного човна немає. Наша місія — залишатися тут і намагатись навчитися жити інакше на руїнах нашої бідолашної планети.

***

Монастирська трапезна виявилася великою залою з кам’яними стінами та одним здоровенним вікном із краєвидом на долину. Гектор пригадав їхню квартиру в Римі, дахи будинків, димарі й антени за вікнами. У нього виникло враження, ніби він поїхав звідти вічність тому, і тепер запитував себе, чи зможе колись туди повернутися, — таким усе здавалося йому недоречним. У ту мить він згадав Клаудію, і вона теж здалася йому недоречною. Він потребував її, він її кохав, — можливо, навіть несвідомо використовував, — але, озирнувшись довкола себе у тому порожньому приміщенні, перед своїми двома дітьми, які куштували дивні японські овочі, під нескінченним дощем, що періщив на землю і нещадно заливав її, він уже знав, що більше ніколи її не побачить.

34

Шкіра до шкіри. Його запах. Запах її дитини. Вона впізнала б його серед тисячі інших. Так легко розпізнати, так важко описати. Вона міцніше стиснула його в обіймах і розридалася. Скільки разів вона його обіймала? Пригадувала, як брала на руки щоразу після того, як купала. Отой звичний ритуал, від якого вона ніколи не втомлювалася. Банний халат, який із часом ставав закоротким, розгарячене душем волосся, дрижаки на шкірі, чиста піжама. Любов до дитини, що складалася з дрібних проявів піклування. Вона понюхала довге волосся доньки, занурилася в нього пальцями, відчула, як та напружилася від її обіймів, майже пручалася.

Джованні:

— Мамо, я так сумував за тобою!

Сюзанна:

— Де ти була?!

Гектор, який досі тримався осторонь, підійшов ближче. Здавався зніченим. Елена помітила, що він утомлений, постарілий, борода закублена. Однак запах був його, звичний запах, запах належності. Гектор перевів погляд на Ґвідо, що залишився стояти біля входу до трапезної разом з Орцо, який сторожко завмер біля його ніг. Вистачило одного погляду, і чоловікам усе стало ясно. Зрештою, це було неважко. Сюзанна теж поглядала на Ґвідо недоброзичливо. Елена не знала, що робити. Зраджена, суб’єкт