Читать книгу "Після дощу - К’яра Меццалама"

Ґвідо. — Не хочеш келих червоного? Із цією погодою ми нарешті увійшли в осінь. Ти навіть не уявляєш, який я радий, що це нескінченне спекотне літо нарешті скінчилося!

— Так, я якраз говорила про це вчора з Адою. Здається, вона теж належить до тієї спільноти спротиву, про яку ти згадував.

— Нас значно більше, ніж ти гадаєш.

— До речі, мені треба їй зателефонувати, поцікавитись, як вона. Космічна буря, про яку вона говорила мені вчора... тепер я, здається, краще її розумію.

25

Він знайшов їх у великому приміщенні з каміном, де вони разом забивали цвяхи у перекошені наличники вікна, щоб хоч якось їх підремонтувати. Сюзанна — у здоровенній картатій байковій сорочці, куди могли поміс­титися четверо таких, як вона. Джованні уважно слухав пояснення Ове, як слід забивати цвяхи і не луснути себе по пальцях. А Пандора згорнулася калачиком у нього під ногами з таким виглядом, що було ясно: вона більше нізащо його не покине. Хлопчина кинувся до батька в обійми.

— Таточку! — вигукнув. — Нам обов’язково треба завести собі курку, що несе яйця! Ти навіть не уявляєш, яке смачне було те, яке я з’їв раніше!

— Я б і сам із задоволенням скуштував таке, — сказав Гектор, — такий я голодний! Познайомтеся, діти, це Іроко. Якби не вона, я б і досі блукав, як дурний, біля Орте-Скало.

— Оці двоє, — втрутився у розмову Ове, — залишаються зі мною. Не робітники, а золото! Але я дуже сподіваюся, що дощ скоро вщухне, поки моя хата не розвалилася на шматки. Мені вже давно треба підремонтувати дах, але з цією зливою не знаю як. І скоро вже смеркне.

— Не хочеш теж перебратися до мене? — запитала його Іроко. — Так було б безпечніше.

— Дякую, але я краще залишуся тут, щоб тримати ситуацію під контролем.

— Нам час іти, дітвора, — сказав Гектор, — ми ще повернемося, допоможемо Ове, я вам обіцяю. Завтра спробуємо якось добратися до Червоного Бука, до мами. Це буде нелегко.

Як вони всі помістяться в пікапі? Та ще й із цим цуценям, хай йому грець! Прощаючись, Ове сказав Сюзанні, що вона може залишити сорочку собі і що він чекатиме на їхню допомогу, як тільки вщухне дощ.

— А якщо він вже ніколи не вщухне? — запитав Джованні.

Ніхто не відповів. Хлопчик за будь-яку ціну хотів умоститися разом із собачкою в кузові, накрившись брезентом. Гектор, Іроко й Сюзанна сіли спереду. Уже стемніло, дощ періщив іще дужче. Внизу, в долині, не видно було ані вогника — як у глибокому колодязі, куди все провалилося. Що відбувалося там, унизу? Яких масштабів набрала катастрофа? Ніхто з них не міг передбачити, що там станеться незабаром; а може, не було навіть сенсу над цим замислюватися. Несподівано прогнози на майбутнє вкот­ре стиснулися. У його випадку вони обмежувалися тим, щоб чогось поїсти, захистити своїх дітей, добратися до Червоного Бука, де відшукати Елену. Решта не мала ніякого значення.

Під час поїздки ніхто не зронив ані слова, навіть Іроко здавалася стривоженою. Ззаду, під брезентом, Джованні розмовляв про щось із собакою. Незважаючи на тряску, дощ і холод, через кілька хвилин він навіть задрімав.

Йому приснилося, що він іде з Пандорою квітучим лугом, помічає, як росте трава, як на деревах з’являються перші листочки, як комашки літають над квітами й повзають по землі. Він міг стати малесеньким, як і вони, і розгадати усі таємниці життя рослин та живих істот навколо. Потоваришувати з усіма, навіть із сонцем, завдяки якому ростуть рослини. Все навколо було зеленим і блискучим, як у казці «Дивовижний чарівник з країни Оз», що батько читав йому перед сном. Він знав, що йому все це сниться, але той сон був такий прекрасний, що прокидатись йому зовсім не хотілося.

***

Гектор узяв його на руки, промоклого як курча, і поніс до будинку. Роздягнув, витер рушником, погладив по ніжній шкірі, глянув на ноженята з чорними нігтями, натягнув на сина піжаму Іроко, адже жінка на зріст була не набагато вищою за малого. Нехай поспить, поки не буде готова вечеря, він зовсім знесилів. Зрештою, як і вони всі. Собача відразу вмостилося у нього в ногах. Напевно, вони перебували в одній з небагатьох садиб долини, де ще працювали електричний струм та опалення і де можна було куховарити. Іроко приготувала рамен[15] з куркою, і його приємний аромат заполонив кухню. Гектор думав, як там зараз у Червоному Буці і чи Елена знайшла собі затишний прихисток, як оце у них. Про квартиру в Римі намагався не згадувати. Довго дивився на Джованні, що солодко сопів, і на Сюзанну, яка уважно спостерігала за точними й умілими рухами Іроко, за лезом ножа, що літав угору-вниз, за легкими руками, що чистили варені яйця, за шматочками курки, які шкварчали на пательні. Гектор помітив щось особливе в доньчиному погляді, якусь незвичну зрілість і серйозність, що його збентежили. Вона задавалася йому іншою — не такою, якою він бачив її раніше, ніби вона враз стала дорослішою і цілком незалежною. Його охопило почуття захоплення і поваги. Зрештою, вони з Еленою добре попрацювали як батьки.

— Є новини від вашого чоловіка? — запитав Гектор, щоб перервати мовчання, яке несподівано здалося йому занадто напруженим.

— Я дуже хвилююся, — відповіла вона. — Він має повернутися завтра, однак за таких умов я сумніваюся, що він зможе вилетіти. Рейси до Ф’юмічино й назад скасували, і потяги теж. Гадаю, що доїхати вдасться хіба що до Флоренції.

— Я міг би поїхати пікапом і забрати його з будь-якого міста на півночі, — запропонував Гектор. — Я добре знаю ці краї; головне — їхати другорядними дорогами і триматися подалі від річки.

— Побачимо, як вчинити, дякую вам за пропозицію.

Гектор відчув, що характер у неї сильний; напевно, саме це дозволило їй пройти через усі випробування, які випали на її долю.

— Оці перепади від засухи до повені завдають шкоди землі. Я хвилююся за наші посіви. Нам довелося докласти чимало зусиль, щоб забезпечити їм регулярний полив, а тепер навіть не знаю, що з ними станеться. Я вже думала про те, щоб створити систему для збирання дощової води на випадок засухи. Але коли отакі дощі — це справжнє лихо. Добре, ходімо за стіл, вечеря готова.

Гектор пішов будити Джованні, затим усі четверо всілися за стіл на високих кухонних табуретах.

— Ви знаєте, як орудувати паличками? Зумієте взяти спагеті, не заляпавши